Шлях 1000 пелюсток

 "Шлях 1000 пелюсток" - це мій авторський фотопроєкт, в якому я заміксувала терапію, період цвітіння, поезію-рефлексію і авторську музику. Як я створила цей проєкт - можна подивитися відео і почитати поезію нижче:

Сплетена з кольору

малинового сонячного ранку

із пелюстків дерева

вартового храму

тендітна і насичена

суцвіття гама

вітер обціловує

кінчики волосся посіченого

жагою до життя заквітчує

торкайся обережно

опадати пелюсткам

зарано

***

Алея сакур нагадала

як би звучало твоє ім'я

мовою дерева

Та, Що Квітне 

І Приносить Собою

Подих Ранку

***

білі пелюстки яблунь

опали після гучної ночі

шквал, грім, наскрізний вітер

шахеди

ні, ти - не стихія і не війна

ти - ранкове проміння сонця

яке тепло обіймає

стежину в траві 

мого саду, 

що квітне з тобою

***

що можна сказати про ту,

для якої рослини переводять свій годинник

і розквітають одночасно?

можна подумати, 

що їй все дається легко

чи що вона не відчуває болю -

ще й як вона відчуває

сіль на вустах

піну на ногах

запах водоростей

політ мартинів

стрибки дельфінів

вона - майстриня маяка

який безперервно 

ллє світло

і дива змагаються,

щоби статися з нею

***

живильна вода

тече в її стовбурі

втамовує голод і спрагу

яскрава окраса 

для будь-якого дерева,

для Свого -

Особлива

розкривається в легкості танцю

де сперте повітря - приносить свіжість, 

де неясність - ясність

***

ще взимку

мені наснилися ці дерева

з білим і рожевим

суцвіттям пірамідальним

ліхтарі поміж гілок

посміхається лагідно Бог

подихом свіжого травня

виходжу з кав'ярні

в навушниках грає пост-рок

Аріадни в руках моток

виснажливі запитання

спадають безжально

вуалі

шлях каштанових пелюстóк 

під ногами невидимий місток

за цим кроком зроби ще один крок,

а потім іще один крок

і побачиш, що далі

***

усі дороги вели тебе,

щоб привести сюди -

на шлях тисячі пелюсток

ти бачила, як дивовижне Дерево

уквітчане білим каштановим цвітом

опустило своє гілля

тільки щоб тебе обійняти?

вуста до кори -

розказуєш свою таємницю

бажання загадуєш

затамовуєш подих

слова - легші за пір’я,

хоч і на вагу золота,

підбирай обережно

шлях тисячі пелюсток -

вихід за свої межі

майбутнє підбадьорююче стежить

попереду дещо наповнююче 

і безмежне

***

я роками шукав ворота до міфічного міста

серед тибетських плоскогір’їв

а потім у Києві 

почув аромат

квітки в твоєму волоссі

став бджолою серед польових трав,

пілігримом, що не знає втоми,

гончаком на полюванні,

невблаганною тугою за домом

бо ти - жасминовий палац серед оазису

ти - лід за пазухою у пустельній спеці

ти - сенс, коли всі сенси втрачено,

просвітлення, яке я не очікував

та якби хтось і розказав завчасно, 

я би дуже довго і голосно, 

жодному слову не повіривши, 

сміявся

уклін Непередбаченому і Невідомому

ти - Шамбала, яка попри всю логіку 

та неможливі умови,

зі мною сталася

***

садовий дзвіночок доречний тій,

над ким сонце сходить 

попри похмуру погоду

тій, яка торкається кущів, 

імена чиїх ще не танцювали на її язиці

рухів ніжної румби вроду

пелюстки, мов рожевий кварц у руці,

розсіюють світло, знімають рубці 

ця пісня пишеться наживо і по-живому

де альт - це гудіння вітру німого

а скрипки -  квіти, що пливуть по воді

торкаються суті, вбираючи втому

шлях тисячі кроків і пелюстків

зводить між берегами мости

вчить, як іти по воді, де не можна плисти

вчить писати з майбутнього в зараз листи

вчить з гідністю вийти з рингу свого двобою

приводить додому,

змиває маски й синці

і з лагідним поглядом 

вчить вести діалоги любові з собою