Тиша мого Міжсвіття

 До хорошого швидко звикаєш

Але я скажу, що можна звикнути 

І до запаху цигарок, 

які сусід палить, 

шморгаючи вночі і вранці, 

якраз коли несила причинити вікно, 

бо я надто сонна

Можна звикнути до звуків автотраси

До потягів на залізничних коліях

До волаючої у вікно сирени

До сонячної сторони і ранніх підйомів

Нічого з цього

Мене зовсім не дратує

Бо я перебуваю у спокої

Цей дім - моє Дао 

Я снідаю на балконі, де вікна в підлогу,

А під ногами шумлять листя зелених кленів

У небі вирують птахи

На колінах - миска стиглої полуниці

Зі смаком задоволення

В моєму житті було так багато тиску

Тепер я розслаблена і розтиснута

І в мене достатньо за пазухами тиші

Якою хочеться ділитися

________________

Раніше я просто вірила у сни,

а зараз чітко впевнена, 

що сни - 

це зв'язок яви і нави,

місток з невидимого у видиме,

з того, що тільки створюється 

до втіленого

за останні півроку 

мені наснилися слова,

які я б ніколи не вигадала

вони прекрасніші за все,

що я колись писала,

листи із Вічності

мовою галактик:

долевірна

семизначна

зоречайна

______________

Я ВСТÓЮ (про Київ)

Важкі хмари повільно пливуть, стягуючи небо

Ластівки танцюють в висоті попри грім і грозу

Краплі б'ються щодуху об шкіряну косуху

Мене не лякає злива, я в блакитній кепці серед дощу

Я - частина стихії на горі Старокиївській

Я - земля палацу княгині Ольги

Я - цеглина фундаменту Церкви Десятинної

Я - суцвіття вікової Липи Петра Могили, я встóю

Ця гора тисячоліттями переживала негоду і зливи

У цій точці на мапі сходяться влади, віри і сили

Я - частина історії, що робить вибір, творячи зміни

І ім'я мені - золотоверхий багатоликий Київ

______________

Підказки з дитинства

У неї в руках морозиво, в нього - скейтборд

В обох підліткові широкі шорти та чорні майки

З одного боку - життя без особливих турбот

А з іншого - пам'ятаєш себе в одинадцять, тринадцять, сімнадцять?

***

Футбол і квадрат у дворі, стрибки на дахах гаражів

Босе дитинство на шовковичному куражі

Сині п'яти, долоні, вуста, язики

Давно ліз на дерево і в посмішці там сидів?

***

Сісти на вєлік й гамселити бозна-куди

Пропасти на півдня з друзями, щоб перелякались батьки

В коробку збирати жуків-стрибунців

І вигадані пісні надворі співати

Крутитись навколо своєї осі

Польоти птахів імітувати

В траву падати, як на батут, без синців, 

сміятися без причин, 

дурносміхами себе називати

***

Що ти востаннє цим літом робив

Із простих й незамінних дитячих див?

Коли кожен день - і нудьга, і свято

Дай собі шанс цю легкість згадати

______________

СВІТЛО'LOVE

Тиша говорила зі мною

Рухами пензля Моне

М'якими плямами 

Лимонно-білий

Персиковий

Ніжна блакить у тінях

Імпресіоністи - світлолови

І я сьогодні світло'love

Вкладаю у картину

Заповідь Любові

______________

Сьогодні я була величезним

Старим гончарним виробом

У стилі трипільської культури

Що ззовні схожий був на великий горщик

Чи прадавню вазу

Коли мене поставили на ноги,

Тобто на дно глиняного посуду,

Мене хитало від того,

Що сам вітер всеохоплююче і гигочучи 

залітав усередину мене:

Свистів, дзвенів, калатав і співав,

Мов у вилиті дзвони

Кістки, череп, ребра і шкіра

Наповнені силою цієї стихії

Тремтіли від гулу

Я встояла, 

хоч ноги ледь втримали

Від цієї посудини

Я зрештою змогла

відокремитися

І знайти

в своїй теплій оселі

місце для цієї ємності

______________

слухати літню зливу

шумлять краплями крона дерев

багатоголосить ринва

дощ безповоротно, змиваючи, гасить те, 

що вщент 

перегоріло